На щастя, компанія Creoteam збереглася у повному складі. Через війну ми не змогли випустити заплановане DLC, присвячене Чемпіонату світу. Натомість випустили велике безкоштовне оновлення.
Декілька місяців після початку війни в мене не було бажання грати в ігри. Але, дякуючи ЗСУ, згодом з’явився на це час та натхнення. Тож я напишу, які ігри мене вразили в 2022му.
Чудові ігри
Into the Breach (2018, Switch)
Покрокова бойова головоломка з великим різноманіттям
Ми управляємо командою з трьох роботів, у кожного з яких є своя особливість. Аналогічно і у роботів команди суперника є особливі уміння.
На кожному рівні є декілька основних задач, наприклад, не дати знищити центральний штаб. Потрібно прикласти всі зусилля для того, щоб придумати, як своїми обмеженими уміннями виконати завдання.
На початку гра здається нічим особливим не примітною. Ну проходиш рівні, прокачуєш помаленьку своїх роботів, виграєш невеличку одноманітну кампанію.
Але потім виявляється, що суть гри полягає в розблокуванні нових груп роботів з абсолютно новими вміннями і проходженні кампанії ними. З часом починаєш цінувати те, як гарно задизайнена гра. Деякі ситуації здаються такими, які вирішити без поразки неможливо. Але ти прокручуєш різні найхитріші комбінації в голові, доки не знаходиш ту єдину комбінацію дій роботів, яка призводить до тотального розгрому суперників.
Моменти таких знахідок – надзвичайно приємні. Заради них варто грати. Коли я зрозумів, у чому задоволення, то став проходити гру, експериментувати з прокачкою роботів, розблоковувати нових та грати ними.
Однієї речі мені, все ж, не вистачало для повного задоволення. Це якоїсь ігрової мотивації проходити кампанію заново. Так, цікаво пройти її новими роботами, але це не створює нової версії історичних подій, як в Цивілізації, не розповідає історію, як в сюжетних іграх, не дає якоїсь глобальної прокачки, як в мандрівних іграх (rogue-like).
Єдина мотивація – відчути новий ігровий досвід. Хтось міг би цим задовільнитися, але психологічно хочеться більш вагомих стимулів. Звісно, є досягнення, є різні рівні складності, є деякі флуктуації в тому, як можна проходити кампанію, але цього не достатньо.
Marvel’s Guardians of the Galaxy (2021, PS4)
Шикарна лінійна сюжетна гра в улюбленому сеттінгу Вартових галактики
Я не читав коміксів, але люблю серію фільмів про Квілла, Ракету, Грута, Гамору та Дракса (особливо з українською озвучкою). Це тей рідкий випадок, коли я в дорослому віці подивився фільм три рази.
Ігри по ліцензіях мають погану славу. Але Guardians of the Galaxy – це чудова лінійна сюжетна пригода з цікавими персонажами, смішними діалогами, нуднуватими геймплейними відрізками, неочікувано класними знахідками в нарративі та бойовій системі.
Вражає, що розробники дійсно підійшли до гри з душею. Бойова частина підкреслює особливості кожного члена команди. Історія розвивається в стилі Вартових: все починається з невеликої пригоди, яка поступово перетворюється в проблему всесвітнього масштабу. Контенту – море. І основне – це діалоги. Я заради них і грав. Персонажі постійно підколюють один одного, щось коментують, зляться, іронізують, коментують ігрові ситуації.
Крім того, радує механіка бойових зборів, в яких команда збирається разом, щоб послухати настанови Пітера Квілла. Якщо вдається команду надихнути, то під час бою вмикається запальний трек 80х років, який в свою чергу надихає мене як слухача.
Мені було нудно проходити локації, де потрібно було стрибати з платформи на платформу і час від часу вирішувати легкі просторові головоломки. Але якщо відкинути згадки про цю скуку, гра дуже радувала. Розробники намагалися зламати шаблон тут і там, дивуючи чимось новим: то новою механікою, яка використовується лише один раз за гру, то несподіваним сюжетним поворотом, то зламом четвертої стіни. Сам факт того, що я бачив титри у грі три рази в різних місцях говорить сам за себе. Гра намагається бути винахідливою, і в неї це прекрасно виходить.
Yakuza: Like a Dragon (2020, PS4)
Японська RPG про японську мафію з японським гумором
Я давно хотів спробувати серію Yakuza, та все ніяк не складалося. Але коли вийшла гра цієї серії з покроковою бойовою системою, то вирішив, що точно гратиму.
Своєю структурою ця гра віддалено нагадує GTA, але з меншою кількістю можливостей. Зате в грі є покрокові битви, екзотичний сетинг японської мафії, доволі цікавий сюжет, велика кількість міні-ігор, безліч квестів, теж відкритий (хоч і не в таких масштабах, як в GTA) світ.
Гра – екстравагантна. Тут багато специфічного японського гумору та несерйозних кумедних ситуацій. Доволі весело грати. Хоча разом з тим розповідається серйозна історія про клани якудза, зв’язки з політикою, інтриги та особисті відносини.
Є й мінуси. Згодом розумієш, що покрокова бойова система – нудна і більше дратує, ніж радує. В певний момент битва з одним із фінальних босів виявляється настільки складною, що в коментарях люди жаліються на втрачені 8-12 годин часу лише на те, щоб цього боса перемогти.
Не настільки мені вже хотілося грати, так що я кинув. Але до цього моменту гра подарувала багато веселих моментів і гарний настрій.
Battle Brothers (2017, PC)
Покрокова стратегія про розвиток приватної воєнної компанії в середньовічному темному фентезі
Гра генерує випадковий світ, в якому ми починаємо нашу воєнну кар’єру з жменькою обірванців, а закінчуємо – середньовічними термінаторами.
Процес розвитку з хама в пана супроводжується боями, виконанням завдань різних князівств, супроводом караванів, грабіжництвом, винищенням розбійників та монстрів тощо.
Однією з головних особливостей гри є те, що різна зброя має різну тактику використання. Мечі, списи, булави, сокири, піки і т. ін. – це все зовсім різна зброя. Гравець повинен чітко розуміти відмінності і особливості кожного засобу вбивства, і будувати команду з розумінням цих особливостей.
Але тут з’являється величезна проблема – в грі нема нормального навчання.
Прокачка найманців – доволі незрозуміла. Тобто ясно, куди і що натискати, але щоб будувати певні білди – потрібно доволі багато часу експериментувати, загружатися після поразок тощо.
Інша проблема – з певного моменту ти фактично повинен розважати себе сам. Сюжету нема, тому ставиш собі ціль, і якщо не нудно – ідеш до неї. В певний момент мені стало нудно (десь на 4й кампанії), і я кинув.
Ще одна проблема – це величезна кількість складного тексту в описі завдань. Його читати не хочеться, а швидко зрозуміти, що це за завдання – можливості нема.
І от ніби є багато проблем. Але якщо пересилити себе, розібратися в ігрових механіках й поставити передо собою ігрові цілі, то отримуєш дуже гарно зроблену велику гру з широкими можливостями, яка створює для тебе нові виникаючі історії і доволі довго розважає.
Мене як ігрового дизайнера гра також радувала. Бо розробники намагалися кожну механіку пропрацювати з нуля, не копіюючи чужі доробки. Тому гра сприймається свіжою, а ігрові механіки цікаво досліджувати. Зокрема, сподобалися механіки, закладені в прокачку, які роблять кожного персонажа індивідуальним.
Renowned Explorers: International Society (2015, PC)
Мандрівна покрокова стратегія про експедиції в екзотичні місця в стилі Жуля Верна
Ми управляємо командою дослідників, яка шукає скарби в різних недосліджених місцях земної кулі. Потрібно пройти п’ять все більш складних локацій і набрати певну велику кількість очків слави.
На кожній локації трапляються зовсім різні пригоди. Те, як вони для нас закінчаться залежить від умінь персонажів і від удачі. Наприклад, якщо персонаж – Дипломат, то він допоможе вирішувати ігрові ситуації дипломатичним шляхом. А якщо інженер, до він стане в пригоді тоді, коли потрібно буде щось змайструвати.
Разом з тим персонажі прокачуються, отримують нові вміння, що допомагає нам легше пройти наступні ігрові ситуації. Крім того, періодично прийдеться “битися” з суперниками. І тут унікальність гри виходить на перший план.
Бої покрокові, але сама бойова механіка – незвичайна. В ній доволі складно розібратися. Спочатку здається, що можна просто атакувати суперників, і все буде добре, але коли починаєш програвати раз за разом, починаєш вчитуватися в деталі, і приходить розуміння, що простота боїв – оманлива. Це і плюс, і мінус гри. Бо на кожній локації приходиться битися з босом. І тут дуже важливо розуміти різні нюанси механіки. Та за загальною казуальністю ігрового процесу не очікуєш, що потрібно так глибоко розбиратися.
У гри є ще й третій шар – це прокачка команди між подорожами. Всі елементи в грі дуже пов’язані. І якраз між подорожами ми отримуємо можливість насолодитися тими ресурсами, які назбирали в пригодах.
Все це разом подано в упаковці з милої графіки, цікавих різноманітних персонажей, кумедних анімацій, притягуючого ігрового світу. Хочеться грати і розбиратися в нюансах гри, яких тут доволі багато.
З мінусів – відносно складна бойова система а також поступове набридання одних і тих же ситуацій. Але контенту доволі багато, так що до того моменту, як гра набридне, можна буде вдосталь поподорожувати.
Гра року
Monster Train (2021, Switch)
Чудова карточна гра в стилі Slay the Spire, яка дивує при кожному проходженні
Я грав у декілька ігор, схожих на Slay the Spire, і вже не очікував, що мене можна здивувати. Але Monster Train мене просто вразила, бо ніби й слідує основним канонам жанру, але все робить по-своєму.
По-перше, бої більше схожі на Tower Defense. Потрібно вибудувати свій захист таким чином, щоб вороги не дібралися до найвищого поверху потяга. Це вже виділяє гру серед інших.
По-друге, ігровий прогрес зроблений таким чином, що фактично підсилює все хороше, що є в жанрі і забирає все нудне. Кожен вибір гравця є суттєвим та цікавим.
В інших іграх жанру мене дратувало, що кількість боїв – велика, кількість можливостей покращити колоду – велика, але кожне рішення гравця є слабким. Тут все навпаки: мало боїв, мало можливостей покращити колоду, але кожне покращення – це дуже цікаве і важливе рішення.
По-третє, кількість різноманітних комбінацій рас та героїв робить гру надзвичайно різноманітною. Кожна партія дає дійсно новий свіжий досвід.
По-четверте, якщо зазвичай в рамках жанру потрібно досконально вивчати гру і серйозно напружуватися, щоб зрозуміти цікаві комбінації карт, то тут за декілька партій можна зрозуміти свого героя й расу, трішки подумати і знайти спосіб пройти цією комбінацією головного боса. Такі моменти викликають захоплення.
Не дивлячись на те, що графіка гри не вражає, я довгий час не міг відірватися від Monster Train. Для мене це – найкраща гра року.
Розчарування року
God of War (2018, PS4)
Бог останніх з нас
На Метакритиці у гри рейтинг 94. На Steam відгуки – виключно схвальні. А отже це не може бути поганою грою. Вона очевидно подобається людям. Але я особисто був розчарований.
Таке враження, що ми граємо в Останні з нас. Управляємо не богом війни, який в свій час убивав грандіозних велетенських богів, не лютим воїном, який ефектно знищував полчища ворогів, а старим кріпким лісорубом, який ходить зі своєю дитиною по коридорним локаціям, розгадує просторові головоломки, постійно всім незадоволений і ледь не помирає в битвах з невеличкими супротивниками.
Бойова механіка добре пророблена, як для гри про лісоруба. Анімації, геймплей, відчуття ваги пророблені гарно. Але більшість гри ми б’ємося лише з сокирою. Постійно задаєш собі питання: “Це дійсно бог війни?”
Я б, можливо, прийняв цю гру, якщо б це була фентезі пригода воїна-найманця. Але богом війни тут не пахне.
Додатково розчарувала графіка. Їй не вистачає лоску, стилю. Якщо в Horizon Zero Dawn чи Kingdom Come мені постійно хотілося зробити скріншот, то тут ігрове оточення сприймалося як нормальне, симпатичне, але не вражаюче.
Підозрюю, що гра сподобається тим, кому подобаються ігри на кшталт Останніх з нас. Але від гри про бога війни я очікував чогось іншого.
Кращий фільм
Батько (2020)
Щоденне життя через призму деменції
Фільм показує, що відбувається у голові старої людини, хворої на деменцію.
Ми дивимося на світ очима цієї старої людини і не розуміємо, чому деякі події відбуваються нелогічно. Вчора дочка ніби збиралася в подорож, а сьогодні каже, що нічого не планувала. Ще й дратується через мої розпитування. Щось із нею не так. Напевно, щось задумала проти мене.
Певною мірою нагадує Memento Mori, але знято краще.
Весь фільм тримається на надзвичайній грі Ентоні Гопкінса. Це тей рідкий випадок, коли акторська гра пробирає до мурашок. Кожний дрібний рух, поворот голови, напрям погляду зіграні настільки реалістично, що відчуваєш, ніби сам знаходишся поруч з цією людиною.
В певний момент під кінець стрічки руки старого нервово труть листівку. Рух ніби непомітний, але він передає нам силу відчаю, який переживає людина. Пробирає до сліз і залишає в душі глибоке враження.
Кращий серіал
Дивовижна місис Мейзел (2013+)
Комедійний серіал про жінку, яка знайшла свій шлях у світі “чоловічого” стендапу в Нью-Йорку 1950х років
Події відбуваються у 1950ті роки в США. Домогосподарку місис Мейзел кидає чоловік. Несподівано для себе вона опиняється на сцені, і від її розповідей про своє життя люди в залі починають сміятися.
Ідея вже звучить інтригуюче. Та насправді автори зняли дійсно шикарний серіал. Тут і море жартів, і гарна акторка, і чудові костюми, і хороша динаміка подій, і дуже цікаві й незвичайні персонажі. В сюжеті ніби нема якихось серйозних перипетій, бо серіал – не про них. Ми просто спостерігаємо за становленням місис Мейзел, а також за життям її єврейської родини.
Разом з тим нас розважають як жартами під час стендапів, так і просто кумедними ситуаціями й доволі кмітливими діалогами. Хочеться, щоб серіал ніколи не закінчувався.
Кращий альбом
Beast in Black – Dark Connection (2021)
Мені і раніше подобалися деякі пісні Beast in Black. Група цікава тим, що грають дуже мелодійний Power Metal з синтезаторними вставками [які нагадують диско?] та хорошими гітарними соло.
Але лише цього року почув їх альбом Dark Connection, який вийшов у 2021му. І це було найбільшим моїм музичним відкриттям року. Особливо ось ця пісня:
Мені подобається, що група не намагається копіювати старих представників металу. Вона звучить свіжо, сучасно. Та разом з тим в ній відчувається вплив класики 80х.
Дивує поєднання синтезаторних партій з потужним тяжким звучанням. Мені здається, що стиль, в якому вони грають, можна було б назвати “метало-диско” 😀
В заглавній картинці посту використовується фотографія, зроблена Дмитром Козацьким серед руїн Азовсталі.
