Враження 2024
Creoteam продовжує роботу над Football, Tactics & Glory: World. Ми вирішили повністю змінити візуальну стилістику гри, зробивши її реалістичною, та працюємо над унікальною системою анімації.
У вільний час я разом зі своїм 11-річним сином Аскольдом працював над грою Threads of War. Навесні ми її анонсували та випустили демо-версію.
Однак періодичні відключення світла значно вплинули на швидкість розробки, тож до релізу ще потрібно зробити багато роботи.
Далі — топ ігор, у які я грав у 2024 році.
Чудові ігри
Roguebook (2021, PC)
Карткова rogue-lite гра з акцентом на збільшення колоди (а не на її зменшення, як це прийнято в жанрі)
Це карткова rogue-lite гра в стилі Slay the Spire, але з трьома цікавими особливостями:
- Ми керуємо двома героями, а не одним. Багато стратегій засновано на зміні героїв місцями та на важливості того, хто з них знаходиться спереду, а хто — ззаду. Враховуючи, що тут є кілька різних героїв, їхні комбінації дозволяють отримати доволі різноманітний ігровий досвід.
- Ми отримуємо бонуси за збільшення колоди (більшість ігор у цьому жанрі мотивують тримати колоду маленькою).
- Відкриття мапи має цікаву, ні на що не схожу механіку: ми використовуємо доступні, але обмежені “інструменти”, щоб знаходити на мапі приховані бонуси, які дозволяють нам покращити колоду.
Графічний стиль — гарний і яскравий (значно кращий, ніж у Slay the Spire). Однак ігровий світ нецікавий. Це, втім, неважливо, бо ігрові механіки затягують, тож граєш із задоволенням.
Я пройшов гру з різними комбінаціями персонажів на перших 5 рівнях складності. Час провів гарно. Гра не захопила настільки, щоб не можна було відірватися (як це було у мене з Monster Train), але це хороша гра, в яку просто приємно грати.
Songs of Conquest (2024, PC)
Правильний “клон” культових Героїв Меча та Магії III
Я любив ігри Герої 3 та Герої 4 (Heroes of Might and Magic) не за те, що в них можна змагатися з іншими гравцями, а за казкову атмосферу і задоволення, яке вони дарували на середній складності, коли не потрібно було надто напружуватися й можна було приймати деякі рішення ситуативно. Це ж відчуття я шукаю в усіх подібних іграх.
Songs of Conquest — саме така гра. Вона гарна (якщо немає відрази до піксельної графіки), і в ній є цікаві механіки. На мій подив, тут доволі цікавий світ, а не банальні ельфи, орки чи варвари. Я із задоволенням пройшов усі сюжетні кампанії. Щоправда, перша, навчальна, здалася трохи нудною, а остання карта першої кампанії виявилася дещо складною для першого проходження. У мене навіть виникла думка кинути гру, бо на той момент я ще не освоїв нову систему магії, побудови міст та розвитку наук.
Проте вже наступна кампанія виявилася доволі цікавою. Управляєш героєм, який піднімає повстання проти поневолювачів, подорожуєш гарним казковим світом, береш участь у покрокових битвах і розвиваєш військо. Усе це виконано в знайомому стилі Героїв, але достатньо унікально, щоб сприйматися як окрема гра. Інші кампанії також виявилися непоганими, тож я отримав задоволення від гри. У заготовлені карти, де потрібно перемогти кількох суперників, грати також було дуже цікаво.
Сподобався український переклад. Спочатку було трохи незвично сприймати ігрові терміни на кшталт “стрільчинь”, але згодом звик. Натомість використання українських мемів, вдала адаптація назв поселень і в цілому якісний переклад залишили дуже приємне враження.
Звернув увагу, що порівняно з Героями 3 у багатьох ігрових елементах значно покращено зручність. Турбота про гравця відчувається на кожному кроці: підсвітка зони переміщення та інтерактивних об’єктів, відображення кількості ворожих втрат після атаки, розташування юнітів перед боєм більше не залежить від їхнього положення в ячейках війська тощо.
Не можу оцінити змагальну цінність, але грати проти ботів на заготовлених мапах було цікаво. Порівняно з кампаніями, тут уже потрібно заздалегідь складати план розвитку та чітко розуміти свої дії. Думаю, грати проти живих суперників також має бути цікаво.
Ring of Pain (2020, PC)
Атмосферна rogue-lite гра з простою базовою механікою, але надзвичайно комплексним і захопливим ігровим процесом
Перед гравцем знаходиться коло з карт, де деякі карти є ворогами, а деякі — бонусами. Набір дій максимально простий: взаємодіяти з правою чи лівою картою, прокрутити коло вправо або вліво. Таким чином ми беремо бонуси чи атакуємо ворогів.
Здається, що все просто. Але завдяки тому, як вибудувані механіки та їхній взаємозв’язок, гра відчувається дуже глибокою та різноманітною.
Щоправда, в першу годину-дві може здатися, що вона надзвичайно несправедлива й випадкова. Коли ставиш собі запитання: “Чому я помер? Який урок я можу винести з цієї поразки?”, відповіді не знаходиш. Просто так сталося. Несправедлива випадковість. Однак поступово починаєш краще розуміти механіки й потрапляєш у коловорот “Ще одну партію — і спати”.
Додатково отримуєш естетичне задоволення від загадкової атмосфери та незвичайного графічного стилю гри. Здається, ніби потрапляєш у таємничий, ворожий світ, який потрібно дослідити, отримуючи підказки про його елементи в кожній зіграній партії.
Щодо ігрового світу, цікаво порівняти цю гру з Roguebook, яка є першою у списку. У Roguebook механіки більш комплексні: є персонажі, ігровий світ, переміщення по світу, а також різноманітні дії, уособлені в картах. Здається, що є все необхідне для створення чудової атмосфери, проте гра відчувається порожньою. На противагу їй, у Ring of Pain механіки значно простіші, і можливостей для наративу, здається, майже немає. Проте розробники змогли просочити гру атмосферою, створивши відчуття великої таємниці, яка залишається поза межами твого розуміння.
Гра року
Fortnite / Zero Build (2017, PC)
Королівська битва з несерйозною атмосферою, але дуже добре зробленими механіками та постійно оновлюваним контентом
Колись я вже пробував грати в цю гру, але в першому ж бою хтось миттєво побудував переді мною стіни, застрибнув на них і почав стріляти. Мені це не сподобалося, і я вирішив, що така гра мені не підходить.
Цього року моя дочка захопилася Fortnite. Вона сказала, що зараз у грі є режим без будування стін, тож я вирішив пограти з нею. У результаті мені сподобалося на рівні з Warzone, у яку я любив грати кілька років тому і про яку залишилися дуже теплі спогади.
Спочатку здавалося дивним занурюватися в гру. Супротивники використовують персонажів з абсолютно різних всесвітів: Біллі Айліш, Залізна людина, абстрактні персонажі, Бендер із Футурами, ніндзя, відомі стрімери, Ерен Єгер із Атаки титанів тощо. Графіка має казуальну, легковажну стилістику. Все навколо ніби кричить, що це — несерйозно.
Але коли я почав розбиратися в механіках, то побачив, що вони опрацьовані надзвичайно добре. Тут є все, чого я очікував від гри: гарний баланс зброї для різних дистанцій, цікава зброя ближнього бою, різноманітні механіки переміщення, продумана робота з обмеженим інвентарем, багато точок інтересу на мапі, динамічні події (вежі, що прогнозують наступне коло, боси з медальйонами, помічники, яких можна найняти тощо).
Крім того, це гра, яка постійно розвивається та змінюється, тому просто не встигаєш занудитися — тебе постійно розважають.
Ось уже в 2025 році в Fortnite з’явився Годзілла, який без перебільшення може рознести ціле місто своїми величезними лапами. Управляти цим велетнем може будь-хто зі 100 гравців, хто встигне активувати портал, що з’являється у випадковому місці на карті. Це не лише виглядає й сприймається епічно, а й привносить щось нове в уже напрацьовані стратегії. Тож доводиться пристосовуватися. І це — дуже цікаво.
З самого дитинства своїх дітей я намагався грати з ними в те, що їм цікаво. І зараз Fortnite — чудова гра, щоб провести час із дочкою Алісою (яка грає значно краще за мене, як би багато я не тренувався 🙂 ).
Розчарування року
Marvel’s Midnight Suns (2022, PS4)
Карткова гра про героїв Marvel, які, схоже, більше зацікавлені в бесідах, вечірках та прогулянках, ніж у боротьбі зі злом
Якщо ввести назву гри в пошук Google, першими з’являться скріншоти з бойової механіки. Вони виглядають дуже привабливо для тих, хто любить карткові ігри.
Персонажі Marvel стоять у бойових позах, очікуючи наступного рішення гравця. Внизу відображаються карти, які гравець може зіграти. Кожна карта — це певна супергеройська дія. Звучить дуже заманливо.
Однак сама гра мене розчарувала. У реальності між кожною такою битвою доводиться витрачати 10-30 хвилин на спілкування з іншими персонажами Marvel, пересування по Абатству, влаштування днів народження, читання місцевого аналога Facebook тощо.
Це може бути цікаво для тих, хто грає передусім заради всесвіту Marvel.
Проте я прийшов у гру заради покрокової карткової супергеройської механіки. Якщо у тебе є лише 1-2 години на день для гри, то хочеться отримати максимум задоволення в цей час. А в Marvel’s Midnight Suns за цей період я проведу лише кілька боїв, а решта часу буде втрачена на беззмістовні заняття, без яких гра, безумовно, була б кращою.
Краща книга
Я бачу, вас цікавить пітьма, Ілларіон Павлюк
Містичний детектив про жахливі вбивства у маленькому українському містечку, де всім на всіх начхати
Опис книжки в магазині: “Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати… У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.“
Судячи з онлайн-відгуків, читачі розділилися на дві групи. Одні пишуть, що це — шедевр. Інші кажуть: “Ну, таке.”
Я, схоже, знаходжусь десь посередині. Не вважаю книжку шедевром, адже є деякі запитання, на які немає відповідей (наприклад, яку роль відіграють Монашка та Бармен? Здається, що вони тут більше для ефектності, ніж як елементи історії). Крім того, в результаті не складається повного розуміння того, як функціонує містечко, де розгортаються події. Частково деякі моменти можна передбачити чи зрозуміти наперед завдяки відносно прозорим натякам в іменах персонажів. А фінальний пошук дівчинки, хоч загалом і нормальний, справляє враження, що писався поспіхом. Виникають запитання до автора: чому він вирішив саме так завершити історію тих чи інших персонажів? Ця кінцівка здається відірваною від усього іншого й могла б виглядати довільним чином, що трохи псує загальне враження від книги.
З іншого боку, книга дуже легко читається, за розвитком подій цікаво спостерігати, автор дає можливість отримати нові враження, деякі елементи світу — свіжі й здатні здивувати. Образи персонажів та міста — яскраві й закарбовуються в пам’яті. Чого варте лише “Плесь-плесь” (хто читав, той знає, про що мова).
Ну і майже в кінці є дуже гарний поворот (виїзд із містечка). Я передбачив його трохи заздалегідь, але це не зменшує краси сюжетного повороту. Придумано цікаво.
“Я бачу, вас цікавить пітьма” — якісна сучасна містика, події якої відбуваються в Україні. І якщо вам подобається Стівен Кінг, ця книга, ймовірно, також сподобається.
Кращий фільм
Бідолашні створіння (2023)
Фільм про дослідження і усвідомлення себе як людини
Це такий фільм, який викликає захоплення, але не знаєш, кому його можна порекомендувати.
Формально це історія про дорослу людину, якій імплантували мозок немовляти. Ми спостерігаємо за тим, як така людина пізнає світ, які потреби у неї виникають, які питання її цікавлять. За цим цікаво спостерігати, бо бачиш щось зовсім нове — світ розкривається з незвичного ракурсу.
Разом із тим тут є кілька шарів. Є цікава історія, є філософія, багато уваги приділяється пізнанню себе через розуміння власного тіла — як у плані переміщення й взаємодії з об’єктами, так і у сенсі того, що приносить тілу задоволення. Усе це показано в незвичному стилі з надзвичайно цікавою грою кольорів, нестандартною роботою камери, стильними декораціями та костюмами.
Розмаїття тем та візуальної подачі, очевидно, може сподобатися не всім. Комусь не сподобається доволі огидний початок, комусь увесь фільм здасться бридким, а когось спантеличить великий акцент на сексі.
Але я особисто отримав значне інтелектуальне та естетичне задоволення.
Кращий серіал
Шукачі скарбів / Detectorists (2014-2022)
Металошукачі можуть знайти дорогоцінний метал. Але справжній скарб – це дружба.
Це дуже добрий британський серіал про двох друзів, які у вільний час шукають скарби за допомогою металошукачів.
Тут майже немає серйозних перипетій чи карколомних пригод. Ритм серіалу повільний, а більшість часу займають кумедні, місцями іронічні діалоги між харизматичними головними персонажами. Комедією серіал не назвеш, але час від часу трапляються ситуації, що викликають посмішку.
Приємно спостерігати за історією та дружбою звичайних людей, у яких є цікаве хобі, і які віддані своїй справі. Серіал наповнений добротою та гарним настроєм.
Також варто відмітити дуже приємну візуальну подачу: сюжетні ситуації змінюються гарними й доречними кадрами природи, що дарує естетичне задоволення.
Кращий альбом
Army Of Lovers – Sexodus (2023)
У 90-х у батьків була касета з хітами Army of Lovers. І, незважаючи на те, що я слухав переважно музику в стилях Metal та Gothic, ця касета також була серед моїх улюблених. Адже Army of Lovers мають унікальний стиль, поєднаний із чудовою мелодійністю.
Гурт надовго зник з інформаційного поля. Аж ось у 2023 році вони випустили альбом у своєму чудовому Euro-dance стилі. З нього мені подобається лише половина пісень, але ці композиції дійсно класні.
Коли слухав альбом, у пісні Clash of the Titans почув слово “Ukraine”. Зацікавившись, пішов гуглити і виявив, що ця пісня була написана ще у 1993 році про Чорнобильську катастрофу. Тоді вона мала назву Carry My Urn To Ukraine. Однак у новому альбомі вирізали частину тексту, де згадувалася росія.
Це моя улюблена пісня з альбому. Її слова можна інтерпретувати як такі, що описують сучасну війну. А враховуючи сумну красу мелодії та те, через що ми всі проходимо, пісня, здається, проникає в саму душу:
Також варто відзначити чудову пісню Love is Blue, яку гурт виконує в кооперації з Ольгою Поляковою. Це справжня квінтесенція їхнього стилю: їх класичний ритм, їх чудова мелодійність та їх неповторний шарм. Усе це підсилюється прекрасною партією Ольги Полякової. Напевно, якби ця пісня вийшла у 90-х, вона стала б хітом. Проте сьогодні така музика не є популярною.
Втім, тим, кому подобаються пісні Army of Lovers, ця композиція точно припаде до душі:
В картинці посту використовується банер для моєї з сином Аскольдом гри Threads of War.